26 квітня минає 29 років з тієї трагедії, яка вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом невідомої раніше біди. Невелике українське містечко Чорнобиль, що потопає в зелені вишень та яблунь, спокійне, доброзичливе до трагедії, стало зоною. Зона – це скалічене не придатна до життя місцевість. Ця трагедія – ввійшла в історію, як невигойна рана на тілі України. Надто дорогою ціною заплатили і платимо ми за Чорнобиль.
З 20 квітня в школі проведено тиждень вшанування пам’яті всіх тих, хто брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, хто постраждав від тієї біди. А біда ця відгукнулася болем у серцях мільйонів людей, які вперше відчули на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.
Для учнів 1-з класів проведено бесіда «Дзвони Чорнобиля» та екскурсія в зал екології, де вони дізналися про Чорнобильську трагедію, про героїв-рятівників, які ступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя.
Учні 5-го класу провели урок пом’яті «Чорнобиля гіркий полин на серце ліг незримо й тяжко» на якому згадали про ті трагічні дні та їх наслідки на довгі роки, вшанували пам’яті тих, хто віддав своє життя ліквідуючи наслідки аварії, хто рятував життя і здоров’я потерпілих.
Учні 9-11 класів провели вечір-реквієм «І сум, і біль …»
«… Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
землю прикрили собою,
Як наші діди на війні.
Не залишили пости
Мужньо стояли на герці,
Пам’ятник їм вознести
Треба у кожному серці…»
Прип’ять, українське полісся…
Місця чудові для відпочинку. Та ні стало ні рибаків, ні човнів. Річку спасали, щоб не допустили рознеслися по ріках страшної і невідомої смерті.
… Не стало села. Є хати й хлівці,
І сива пекуча сльоза на щоці,
Село ще стоїть та не має людей
І розпач як лезо торкнулось людей,-
Болючу дорогу обрали вони
Ростуть на городах густі бур’яни
І вітер зриває помітку житла …
На карті Вкраїни не має села.
Ці слова глибоко вкарбувалися кожному в серце.
Чорнобиль… мертва зона… сьогодні цей гіркий біль у наших серцях. Зросли деревами, кучугурами, травою опромінені села; вони порожні, мертві. Тихо і поступово руйнуються хати.
«А в тім селі – ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям в ній не вчитися ніколи…»
За межу, позначену страшним словом «зона», було виселено 135 тис. чоловік.
Чорнобиль… Тепер це слово знає увесь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять і наш нестерпний біль.
Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС, але біль не вщухає, тривога не полишає людей. Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто ризикуючи своїм здоров’ям і життям брав участь у ліквідації аварії, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю Священна пам’ять про всенародних подвиг не зітреться з історії людської, не згасне у віках.
… Хай стане мир міцнішим у стократ
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль – попередження, набат,
Його уроків людство не забуде.»
